?

Log in

No account? Create an account

байдужі люди

 В житті було багато ситуацій, коли ти знаходишся в компанії або в кімнаті із колективом і озвучуєш якусь думку або питання, а співбесідники роблять вигляд, що не почули, хоча по суті не могли не почути або просто не хотіли відповідати. Свого часу це неабияк ображало і часто доводилось підвищувати голос і повторювати своє питання кілька разів, щоб аби хтось звернув на тебе увагу та відповів. Це мене як інтроверта завше дуже виснажує і зжерає неабияку частинку моєї енергії. Або  коли інколи тебе кудись запрошують просто тому що не можуть не запросити і таємно сподіваються, що ти відмовишся, а коли ти погоджуєшся то роблять усе можливе, шоб тобі було неабияк некомфортно і цей похід ніколи більше не повторився.
Я це проходила багато разів, хавала таке відношення от і до аби нарешті наростити броню і не реагувати на подібні ситуації - не хочете пускати мене в своє коло - ок, для мене ж ліпше. Але останнім часом, мені починає здаватись, що моя броня стала давати тріщини і я дуже болісно реагую на таке до себе віношення. І так не лише в реальному але і у віртуальному житті. Я не розумію чим мотивуються люди у такій своїй поведінці.
Одна знайома задає запитання у соціальній мережі, їй дуже потрібна порада людини із певним досвідом. Витрачаю свій час - розповідаю, що де і як - натомість не отримую жодної реакції з її боку. На інші коментарії вона радо відповідає, а мені - ігнор. Звісно моя інформація була настільки корисною, що мені почали ставити запитання зовсім незнайомі люди, які знаходились у неї в друзях. Мене таке відношення ображає - я використовую свій час аби допомогти людині, а дівчинці лінь витратити кілька секунд аби подякувати або принймні поставити лайк. Я зробила висновки - і більше не пишу їй, хоча я цілком могу пояснити таку її поведінку. Вона - яскравий представитель серед екстравертів, яка "харчується" за рахунок чужої уваги і лайків, коли у тебе 1000+ друзів - то просто не має часу відповідати усім, навіть якщо ви особисто знайомі, відповідаєш лише обраним. Але мене такі стосунки не влаштовують. Я і сама з собою можу добре поспілкуватись.
Інші унікуми із подібною поведінкою мене дивують іншим боком. Так ми знайомі наживо, раніше добре спілкувались і ініціатива додати мене у друзі завше йде з іх боку, не від мене. Я лише приймаю пропозицію. Ну ок, тож навіщо то було робити, якщо ти також не можешь знайти кілька хвилин аби відповісти на моє повідомлення, в той час як іншим людям відповідаєш швидко та щиро. Додаєш у друзі заради кількості, то вибач я не хочу бути серед армії твоїх улюблених ховрашків.
Ще більш весела ситуація - коли тобе додають у друзі теж за власною ініціативою, а потім приховують від тебе увесь контент зі своєї сторінки у соціальній мережі. Як, я про це знаю - кілька разів у стрічку випадали відоси доступні широкому загалу, які потім чарівним чином зникали. Тобто люди вважають себе типу хитрими аби спостерігати за моїм життям, але своє життя тримають від мене на товстому підзамку аби я не дайБоже шо про них не взнала. Це ще одна причина, чому у мене в Інстаграмі з*явилась група світлин для обраних, ібо нєфіг як-то кажуть. У цю гру можуть грати двоє і навіть троє. Єдине чого я не можу зрозуміти, якщо вам так важливо від мене приховати своє життя - навіщо було додавати мене у друзі? Люди загадкові створіння.
На роботі теж з ігнором важкувато буває. Ти приходиш у вже давно сформований за характерами та архетипами колектив і хочу сказати, доволі, хороший колектив, усі люди адекватні, усіх  знаєш і давно з ними знайомий  - тобі все одно доводиться зубами вигризати собі місце у цьому товаристві. Тобі кажуть - чогось не розумієш - запитуй. Я питаю, пишу листи, а на них ніхто не реагує і отримаю відповідь лишень тоді коли починаю злитись і врешті вибухаю, у нас багато роботи, загубили твої листи.... Так само феерично, маємо робочий чат у якому обговорюються суто робочі моменти. На мої дописи найменша кількість реакцій, останнє повідомлення колега побачила аж кілька годин потому як закінчила зміну, а мені була потрібна її допомога. Типу був поганий зв*язок, якщо тобі так треба було - могла б подзвонити. Ну ок, о 2гій годині ночі. Врешті довелося пхатись на роботу у вихідний аби перевірити декілька необхідних мені моментів. Кого гребе чуже горе (шось ця фраза останнім часом дуже часто звучить у моїй голові) І звісно коли я висловила свою претензію, що на моє повідомлення ніхто вчасно не відреагував, хоча на зміні було двоє людей ( ну хоч в когось одного мав би працювати інет), мені відповіли - а шо ти хочеш, це ж чатік.... - але ж це робочий чатік, то навіщо він взагалі треба?

Видихаю, намагаюсь не ображатись на людей, культивуючи позитив, але від такого відношення знову хочеться забитись в яийсь глухий кут і довго ридати. Чи то декрет на мене так діє. Чи у мене просто ще одна ломка особистості. Що не вбиває - робить нас сильніше, і якщо світ від нас відвертається то ми самі маємо відвернутись від світу, але скільки пудів солі треба ше до того з*їсти - хтозна?.

***

Мамобудні - це, коли поголив ліву ногу в понеділок, а праву в п*ятницю. Днями прийшло запрошення в ДНЗ і я різко почала впадати у меланхолію та депресію, з одного боку ура! дітьо піде у садок у мене буде більше вільного часу, а з іншого це фактично випустити його у відкрите плавання по соціуму з усіма його девіантами та агресорами, інколи мені хочеться спочатку віддати малого на айкідо, а вже потім вести у садок, аби навчився боронити свої кордони та і взагалі боронитись, ну і лівий хук теж не завадить. За ці три дні я вже встигла трошки поридати, намалювати собі наполеонівські плани на дозвілля і врешті розчаруватись, бо виявилось, що то була помилка в системі, а не запрошення у садок.
Обломіська.
З іншого боку не треба буде перебудовувати наш графік басейну та англійської.
А ще кілька тижнів тому дуже хотіли підхопити вітрянку, а натомість підхопили нежить. Вітрянкою і досі не пахне, боюсь шо то була або не вітрянка або імунка у малого настільки сильна шо вірус просто не зміг її зачепити, зате соплі наше все.

робоче

Останнім часом все частіше доводиться себе зупиняти, коли починаю спроби виправдати себе в тій чи іншій ситуації. Єдина людина перед якою я маю виправдовуватись то я сама, єдиний із ким себе повинна порівнювати я сама - в минулому і зараз, якщо прогрес є - добре, якшо нема - сама знаю, але в даному випадку прогрес дійсно є і чималий, досвід здобувається через прикрі помилки і на жаль, тут як у школі за ці помилки тебе карають, натякаючи на твоє незнання та неуміння і саме в такий момент дуже хочеться почати виправдовуватись і доводити, шо я хороша, я нормальна, я розумна - знаходити пояснення своїм похибкам, але я кажу собі СТОП. Воно не варто моїх нервів і моїх зусиль, якшо людина вже склала у голові мій такий невдалий образ, то не має жодного сенсу вистрибувати із штанів доводячи протилежне, головне бути чесним самим із собою, вважаю так. Мої помилки у більшості випадків випливають через брак досвіду, через це проходять усі і я на жаль, але скоріш на щастя не робот. Зона турбулентності як завше.
Имела давеча очередной не особо приятный разговор с маменькой. Сказала ей, что снова планирую частично высветлить волосы, чтоб можно было тонироваться. На что получила порцию негатива в виде личного мнения, мол ты что снова хочешь ходить как клоун, чтоб над тобой все смеялись. Сразу возникает вопрос кто это все? И почему мне должно быть важно их мнение? и не пофигу ли маме, что я в 30+ лет должна спрашивать ее благословения чтобы выкрасить волосы в серобуромалиновый да хотя бы и в розовый цвет и бояться порицания и непринятия ее и общества, да это наша любимая тема - мне за тебя стыдно, а что люди скажут - они же будут смеяться и тыкать пальцами, ты обо мне совсем не думаешь и не слушаешь меня, а я же знаю лучше. Сейчас это не модно. А почему я собственно должна следовать моде? Ну вот студенты ходят ко мне на занятия - у них у всех нормальный цвет волос. Прекрасно, а я тут причем? Ну причем я к твоим студентам и почему собственно должна ровняться на них или на дочек твоих подруг которых ты так вожделеешь, которые и одеваться умеют и волосы у них правильного цвета, а я "клоун".
Зато знаешь мама, я счастливый клоун и я живу в гармонии со своим внешним видом, не гоняясь за трендами и за модой, да иногда я одеваю то, что первое выпало из шкафа, но у меня маленький ребенок и быт и тотальная нехватка времени на себя, потому что ты очень занята своей работой и уделяешь мне 3 несчастных часа два раза в неделю, чтоб я галопом слетала в музыкальную школу и вернулась назад. Поэтому, мне кажется, я уже давно заслужила право выглядеть так как мне того хочеться. и не заслужила порицания, осуждения и тем более унижения с твоей стороны. Зато я уже почти не хожу на улицу с грязной головой и начала чаще пользоваться макияжем, ну а гардероб - дело наживное и волосы, мне кажется все лучше чем седина, а ее у меня уже многовато и еще чуть и я буду и правда похожа на невесту франкенштейна, даже краситься не нужно.

Улюблений персонаж

Нехай полежить тут. Вболівала за неї і в книзі і  фільмі

і про сад

запрошення не прийшло. Але ремонт закінчили і набрали аж одну группу від 2 до 3х, аж 10 чоловік, Карл!!! а ми 17ті в черзі.

Внезапная находка


Давно этого дяди не было слышно, я уже даже соскучилась...
Хоть он тут и на вторых началах но все равно лямур....

безсмертний поні

Декретна відпустка скінчилась, отак от раптом. І я навіть не знаю плакати чи радіти. Я планувала повертатись, але десь наприкінці літа, а тут шмяк і вже дуже надо. Найбільший челлендж цієї задумки в тому, шо іду на нову посаду і по факту мало, що знаю про роботу, які треба буде виконувати, вірніше суть знаю, а механіку - ні, тому зара треба ходити і активно навчатись-стажуватись. Пікантності додає, ще той факт, що роботі - нічна. І дехто мені вже сказав, шо я поїхала дахом жити за таким графіком та ще й з малим тодлером на горбу. Але, у мене є значні надії на те, шо скоро я можу його просто підкидати на ніч до бабусь (бай бай гв), а сама натомість зможу відсипатись після ночі. Фокусуюсь на позитивній думці про те, що зможу натомість вдень бути поряд із ним і не здавати його у садок так рано. Общім не знаю, як швидко втянусь, але ж там окрім мене є купа інших людей у кого теж є діти і вони якось звикли до такого режиму роботи, може і у мене є шанс.

флексітаріанство?

Общім вегетаріанець із мене поки так собі. Організм час від часу вимагає м*яса і хто я такий шоб йому у цьому відмовити. З іншого боку знайшла термін для такого виду дієти - флексітаріанство. Це типу коли їж мнясо, але не часто і не багато, оце точно про мене. Час від часу хочеться курки та індички, я вже мовчу про вутку, перед якою ніколи не могла встояти, із чотириногими друзями якось простіше, їх м*ясо можу легко ігнорувати. Із рибою поки не зрозуміло, хек швидко набридає, скумбрія занадто жирна, тілапія - це фу, форель ок, але вона є сезонною рибою, дорадо та сібас - дорогі, але інколи можна влаштувати собі свято, лосось та сьомга ще дорожчі, а користь їх достеменно не доведена, бо ж виводять на фермах, а дикого лосося фіг знайдеш, а якшо і знайдеш то коштувати він буде як однокімнатна квартира у центрі києва....

я довбаний олдфаг

Насправді я дуже сумую за часами ЖЖ та Аськи. Коли можна було писати усі свої думки відкрито, ну або для певної конкретної аудиторії, під обраним псевдонімом, знайомитись із новими людьми, де завжди була якась інтрига, развіртуалізовуватись із обраними друзями. ЖЖ та Ася дали мені багато цінних контактів та знайомста із якими і досі маю теплі лампові стосунки. А оця епоха Фейсбуку та Інстаграму це просто фє якесь. Раніше це називалось attention whoring наразі це називається спілкуванням у соціальних мережах. Люди стали меньше читати, а стали більше розглядати світлини, ведення аккаунтів перетворилось на змаганням та гонитву за лайками та популярністю. Хто більше вивалив своїх трусів в Інтернет той і молодець.
Я вже якось писала, що складається враження, що якшо у тебе немає аккаунту у соціальній мережі, то тебе просто не існує. Ну або навіть якшо є і ти нічого не публікуєш, то ти явно якась неповноцінна особистість і в тебе сіре нецікаве життя.
У мене все.

Latest Month

November 2017
S M T W T F S
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com